Січгарт - До зброї

Козацький треш: вставай, Україно! 

Якось листаючи музичні ресурси рунету, я наткнувся на український гурт Січгарт, який віднесли до жанру thrash metal. Попри всю мою байдужість до відчизняної сцени (не знаю навіть звідки це) і трохи гохололу любов до трешу, я таки вирішив послухати їхній дебют До зброї. Альбом починається двохвилинним інтро, що дає зрозуміти позицію Січгарту і тематику альбому: патріотизм і заклик до пробудження. Це козацький треш!

Другий трек "Вершник" неочікувано починається трохи нерівною синкопованою мелодією, накладеною на перебір на другій перегруженій гітарі, але потім пісня набирає обертів і разом з трешевими барабанами гітаристи досить завзято стелять рифф за риффом до кінця пісні. Ніби-то нічого особливого, але місцями чіпляє. В такому режимі, по суті, пробігає весь альбом: багато екстемальної барабанної техніки на межі з death thrash, швидкі брутальні риффи, блискавичні соло. Тобто це ніби-то ті самі відпрацьовані трешеві прийоми Slayer, Kreator чи Vio-lence, хоча Сігарт все ж більше нагадають сучасні трешеві команди, Warbringer, наприклад ("Шлях крізь пекло" дуже нагадує перший альбом цих американців), чи Lich King, які винесли класичний треш на ще вищий рівень екстремальності. Тим не менше, у Січгарту є свій характер, і майже в кожній пісні є що оцінити. Наприклад, на "Кривому бруді" дуже класний заспів, на "Мороку'33" пісня переходить на качевий брідж, під час якого ще й дуже майстерно вставлені соляки прямо під час вокальної партії. Непоганий брейкдаун можна почути на пісні "До зброї", де хлопці поскладово викрикують назву своєї групи: "Січ! Гарт!" Короче, на їхній концерт я б пішов - було б весело, особливо якби ще й зіграли свою версію української народної пісні "Підманула". Насправді, один з найкращих треків на альбомі: такий класичний трешевий номер, під який так і хочеться потрясти головою, але ще й вставили крутий брейкдаун.

Тим не менше Січгарту є над чим працювати: над переходами, наприклад. На "Мороку'33" спокійнішій частині передує трохи дивнувата тиша: звучить, як початок нової пісні. Перехід на завершальну частину "До зброї" також не дуже гармонічно зроблений. Крім цього, трохи затягнули з кінцівкою, хоч і звучить вона потужно. Також, звичайно, потрібно хлопцям працювати над оригінальністю. Багато пісень звучать одноманітно, особливо на другій частині альбому, і хоч альбом триває без чогось 43 хвилини, місцями хочеться якогось розвитку чи зміни теми. 

Треш, по суті, вже дав світу найкращі роботи, але деякі сучасні групи все таки змогли щось нове придумати. Це я кажу, насамперед, про Vektor та їхній дебют Black Future. Завжди можна експериментувати, і я б це радив. Ще в 90-ті, наприклад, були такі самородки, як Wrathchild America, які на ніби-то трешевому альбомі грали і свінг і джаз. Ну, і я не кажу вже про Coroner чи Anacrusis. Натхнення є де брати.

І все ж, До зброї - це дебютний альбом, і як для дебюту, це дуже гідна робота, при чому абсолютно світового рівня. Січгарт дуже непогано звучать і могли б скласти компанію на європейському турне, наприклад, тим же Havok чи Warbringer. Бажаю Січгарту натхнення, творчих успіхів і заслуженого визнання метал-спільнотою.

В хорошій якості альбом можна скачати на рутрекері (запостили самі хлопці з Січгарту).

Океан Ельзи - Модель

Еталон українського року

Модель - один з тих альбомів, які записані, щоб заполонити розум і серце, кожним своїм звуком заповнити слух і думки. Така от у нього атмосфера всеохоплююча. Як неуважно ви б його не слухали, він все рівно намагатиметься затопити вас, тому краще всього цей альбом слухати в навушниках у темній кімнаті - просто віддатися йому.

У 2000 році до Океану Ельзи приєднався Дмитро Шуров, і таким чином клавіші стали повноцінною частиною пісень, записаних на новому альбомі. На Моделі і дійсно змінився звук. Стало більше атмосферності завдяки електронним ефектам ("Друг ч.2", "Вставай", "Вулиця"), але також і трохи більше басу в міксі, а гітари стали місцями ще важчими ніж на попередньому Янанебібув. З'явилася певна психоделічність, навіть елементи індастріалу. Загалом Модель досить серйозно відшліфована платівка: все звучить просто надзвичайно чітко і зализано. Не знаю, чи надто сильно, чи якраз добре, але Модель для мене - другий альбом з золотої трійки Океанів і безсумнівно один з найкращих альбомів українського року (це вам каже людина, яка взагалі нічого в українській рок-музиці не тямить, але це факт :)).

Мені насправді трохи жаль, що не знаю український рок ліпше, тому що слухаючи Модель, час від часу так і хочеться сказати "безпрецедентно" і "унікально". Це я, наприклад про "Друга", друга частина якого просто магія якась. Тут потрібно віддати належне зведенню, насамперед ефекту відлуння на вокалі. А як можна спокійно слухали "Isn't it сон"? Цікаве поєднання англійських слів у текст пісні, шарм, неймовірна динаміка, важчущі гітари і розкріпачений вокал. А потім ця атака продовжується на "Коко Шанель", де Гудімов просто розриває перегруженою гітарою на приспіві, а Вакарчук своїм хрипким голосом тільки додає масла в вогонь, викрикуючи слова з глибини своїх ніби-то дірявих легень. Знову таки повинен відзначити різноманітні ефекти, які підкреслюють той чи інший аспект пісні, а також аранжування, яке надає пісні такої насиченості.

Модель - це також саме той альбом, який подарував шанувальникам ліричну та палку "Квітку", а також "Вставай", пісню, що стала "лицем" реклами Пепсі, а потім і зіграла свою роль під час "помаранчевої революції". "911" також багато крутили по радіо. Одним словом Модель мала і неймовірну творчу складову і комерційний успіх. Такі альбоми і називають класикою.

Платівку завершують дві трохи депресивні композиції, зовсім не схожі одна на одну: "Сьогодні" та "Вулиця". Перша - одна з балад ОЕ, але, як музикант, я тут хотів би тільки відмітити обривисті вставки акустичної гітари на куплеті, коли красиві клавіші-дзвіночки ведуть основну мелодію, а також подвійну акустику на приспіві і коротеньке соло вкінці: гарно і оригінально.

Ну і "Вулиця"... Ще коли я слухав цю пісню підлітком, вона вражала мене якось по-особливому. Детально проаналізувавши її складові і звучання зараз стає зрозуміло, що саме мене так вражало. По-перше, рівнем електронної атмосфери, викликаної пульсуючою ритм-секцією, вона перепльовує все на альбомі і взагалі виводить ОЕ на території, по яких до цього вони не ступали. По-друге, це перегружена до шуму електрогітара, яка часом з'являється для гармонії на задньому фоні, і абсолютно брутальні атмосферні барабани. Зверніть увагу на те, як в пісню, ніби батіг, вривається малий барабан. По-третє, це аранжування, ефекти на голосі та інструментах і АТМОСФРЕРА, шалена, напружена, витримана до самого кінця пісні, де все ніби-то вибухає, - і залишається пустота та небуття.

На завершення хотів би сказати, що хоч геніальність і краса Моделі - це пам'ятник таланту Вакарчука (10 з 11 треків повністю написав він), але без відповідного зведення і програмування Сергія Товстолужського цей альбом би такої особливої аури не мав. Це, панове, шедевр звукозапису і зведення. Au revoir! До зустрічі у наступних випусках! :)